Доля героя цієї історії успіхів випускників ЗНУ В’ячеслава Валентиновича Глущевського тісно пов’язана із Запорізьким національним університетом, і, зокрема, з математичним факультетом та Інженерним навчально-науковим інститутом ім. Ю.М. Потебні. Тут він отримав вищі освіти, тут і розпочалося його становлення як викладача, науковця та педагога. Сьогодні В’ячеслав Валентинович вже доктор економічних наук, професор кафедри інформаційної економіки, підприємництва та фінансів ІННІ ім. Ю.М. Потебні ЗНУ, гарант освітньої програми «Інформаційна економіка» та, передусім, талановитий педагог, завдяки зусиллям якого більшість колишніх студентів досягли професійних успіхів. В’ячеслав Глущевський впевнений, що справжньою місією викладача є надання студентам якісної освіти та виховання в них Людини з великої літери. Саме цьому він і присвячує своє життя. 25 січня 2023 р. В’ячеслав Валентинович відсвяткував ювілей - 50 років від дня народження, і ми від щирого серця вітаємо його з цією подією та бажаємо втілення в життя найсміливіших планів та мрій!
- В’ячеславе Валентиновичу, свою першу освіту ви отримали на математичному факультеті ЗНУ, а як саме обирали тоді місце навчання і спеціальність?
- 1990 рік, коли я став перед вибором після завершення навчання у школі, - це «схід» комп’ютерної ери, тож це не оминуло й мої юнацькі мрії – програміст з великої літери «П» - володар «цифри», а я непогано розумівся на математиці та інформатиці, все ж таки мав справжню «золоту медаль». До речі, назва «ІТ-шник» тоді ще не вживалася. Не зважаючи на свої 17 років, я прагматично ставився до «столичної» вищої освіти та, напевно, більше за «престиж» цінував комфорт навчання «вдома» проти авантюризму гуртожитків і «студентського стоїцизму».
На той час тільки Запорізький державний університет (нині Запорізький національний університет) надавав такі освітні послуги, а найближчою до моїх прагнень була саме спеціальність «Прикладна математика», яка сприймалася тоді як синонім «Програміст». Тож мій вибір не був занадто складним.
- Які найяскравіші спогади лишилися з часів навчання на математичному факультеті?
- З погляду сьогодення та мого управлінського досвіду у вищий школі, я б мав згадати мабуть якісь «повчальні» факти на зразок мого відповідального ставлення до навчання, наукової цілеспрямованості тощо. Напевно, щось таке і було, але зараз спадає на думку те, що в усі часи ті, хто отримав університетську освіту, називають «студентським життям». Я прожив його на всі 100%: участь і перемога у Першому чемпіонаті фізико-математичного факультету з преферансу, і це тільки 1-й курс! А ще «Стройотряд» в дружній Польщі; спільні студентські заходи; перше кохання - я зустрів тут свою майбутню дружину Ольгу, з якою відсвяткував у серпні 2022-го 30-річний ювілей; народження старшого сину та, звісно, успішне складання сесій і захист диплому.
- Хто з викладачів найбільше запам’ятався і чим саме?
- Якщо серйозно, то я був відповідальним студентом і, сподіваюся, мене не назвуть «брехуном» мої тодішні викладачі, з якими ми тепер вже колеги, проте, все одно, я вважаю їх моїми вчителями, але у цьому контексті мені більш подобається слово «вихователі», адже вони нас вчили не тільки і не стільки різним «примудрістям» і «вченостям», скільки виховували нас з повагою до логіки та системного мислення, спонукали до креативних рішень, заохочували до ініціативності, за що я тепер щиро дякую всім моїм викладачам.
Я б назвав цілу плеяду викладачів, яким я вдячний за їхню працю, – це Анна Володимирівна Бакурова, Тамара Данилівна Волкова, Ігор Вікторович Козін, Аркадій Костянтинович Приварников та інші. Нікого не хочу образити, але визначальний вплив на моє формування і становлення як майбутнього науковця та викладача здійснила Наталя Костянтинівна Максишко – лектор професійних дисциплін, завідувач моєї профільної кафедри, мій науковий опонент (а я б писав - наставник) кандидатської та докторської дисертацій, а нині моя колега й однодумець.
- Чому вирішили отримати другу освіту?
- Так склалося, що моя спеціалізація ще за часів студентства та аспірантури, тобто коло моїх наукових інтересів, пов’язана з інтеграцією математики, економіки, моделювання та ІТ. Дипломну роботу писав на профільній кафедрі – зараз це кафедра економічної кібернетики ЗНУ. Я отримав базову математичну освіту в університеті за кваліфікацію «Прикладна математика», опанувавши інструментарієм моделювання, а об’єктом моделювання виступали соціально-економічні системи та об’єкти. Не вистачало мені для складання наукового профілю фундаментальних економічних знань, тож далі все логічно – друга вища освіта за спеціальністю «Економіка підприємства» - і пазли склалися у цільну картину.
- Які найяскравіші спогади про навчання у ЗДІА?
- Друга освіта сприймається інакше, вже якось вмотивовано й осмислено. Тож я її згадую як роботу, тільки у вечірній час. Студентської романтики вже не було, я прийшов за знаннями і мав обмежений час на їх отримання. Звичайно, є й приємні спогади – це нові знайомства з цікавими людьми, які прийшли за другою освітою з такою ж мотивацією, як і в мене. З багатьма з моїх одногрупників ми й досі підтримуємо партнерські стосунки.
- Хто з викладачів найбільше запам’ятався і чим саме?
- Нині популярною в університетському товаристві є концепція залучення професіоналів-практиків до викладання, адже вважається, що у такий спосіб теорія з’єднується з практикою якнайкраще. Абсолютно з цим згодний. Але вже тоді, в 1998-му, 100% викладацького складу – це саме такі практики, які знаються на економіці та управлінні, адже всі вони прийшли до лекторської аудиторії з підприємств, організацій, установ. Проте, я вдячний їм не стільки за їхнє професійне виконання обов’язків як викладачів економіки, скільки за їхній вплив на мене як викладача-початківця та переймання від них насамперед лайфхаків з педагогічної майстерності, викладацької етики, загальної ерудиції та психоемоційної підтримки. Це найцінніший для мене досвід, який я перейняв від моїх викладачів і який я неодноразово застосовував та застосовую в своїй професії. З теплотою і вдячністю згадую Галину Михайлівну Остапову, Аркадія Григоровича Беліченка, Надію Василівну Нестеренко, адже частинку їхньої особистості та викладацької майстерності тепер вже я несу студентству.
- Як складалася Ваша професійна діяльність?
- Свій викладацький шлях почав асистентом кафедри прикладної математики ЗДУ, потім аспірантура в Запорізькій державній інженерній академії, працював на кафедрі математичних методів економіки та інформаційних технологій ЗДІА старшим викладачем, доцентом, а з 2003 по 2016 очолював факультет економіки та управління ЗДІА. З 2018 року керував кафедрою економіки та інформаційних технологій ЗДІА, а після об’єднання із Запорізьким національним університетом – кафедрою інформаційної економіки, підприємництва та фінансів.
Стосовно наукової діяльності, то з 1996 по 1999 рр. навчався в аспірантурі ЗДІА, де моїм вчителем і науковим керівником був професор Василь Михайлович Порохня. У 2002 захистив кандидатську дисертацію, а в 2018 – докторську за спеціальністю 08.03.02 «Математичні методи, моделі та інформаційні технології в економіці». Докторську дисертацію готував в Київському національному економічному університеті ім. Вадима Гетьмана під керівництвом іншого мого вчителя та наукового наставника – професора Вальдемара Володимировича Вітлінського.
Сьогодні я працюю професором кафедри інформаційної економіки, підприємництва та фінансів ІННІ ім. Ю.М. Потебні ЗНУ й одночасно є гарантом освітньої програми «Інформаційна економіка».
- В’ячеславе Валентиновичу, а чого б іще Ви хотіли досягти на професійній ниві?
- На це питання не можу дати чіткої відповіді. Вбачаю місію справжнього викладача, а я вважаю себе саме таким, в наданні студентам якісної освіти та вихованні в них справжньої Людини. А університетські посади – це лише інструмент для досягнення мети.
- Як складалися Ваші стосунки зі студентами, напрями роботи з ними, як вони змінювалися зі зміною посад?
- Тут багато чого можна пригадати – кураторство (мою першу кураторську групу пам’ятаю по іменах), викладання дисциплін, наукове керівництво, адміністративна робота тощо. Не скажу, що мій статус не впливав на формат спілкування зі студентством, звісно, з часом я «дорослішав», віковий розрив зі студентами збільшувався, тож і спілкування різниться, але я завжди намагаюся бути чесним зі студентами, дорожив і дорожу їхньою повагою, прагну до виховання в них особистості й людини.
- Що для Вас було найважливішим у кожному з періодів професійного життя?
- Як то кажуть, ніщо людське мені не чуже. У ранній період я прагнув захистити кандидатську дисертацію, адже це відкривало двері в справжнє професійне майбутнє, надавало статусу. Під час «деканського» періоду завзято працював на імідж і престиж факультету, зміцнення економіко-управлінської освіти в академії, а найважливішим було, щоб наш факультет був найкращим в ЗДІА. Зараз я вбачаю дуже перспективною діяльність із модернізації вищої освіти з урахуванням європейських стандартів, тому в першій хвилі, ще у 2019-му, став експертом Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти; беру участь в акредитаційних експертизах і, одночасно, є гарантом своєї освітньої програми «Інформаційна економіка», - думаю, це й є моїм пріоритетом у найближчій перспективі.
- В’ячеславе Валентиновичу, Ви постійно впроваджуєте новації у викладацьку діяльність. Як це впливає на підготовку майбутніх фахівців?
- Про це нехай краще скажуть саме ці майбутні фахівці, але з часом, коли увійдуть у професійне життя. Я б так описав своє відчуття й внутрішнє сприйняття щодо моїх мотивів – хочу урізноманітнити та спонукати студентську молодь до пошуку; хочу спростувати неправильне розуміння деякими особами університетської освіти як чогось непрактичного завдяки реальним діям на зближення навчання з інноваційністю у відповідь на виклики ринку праці.
- Чи слідкуєте Ви за кар’єрою своїх випускників? Чи підтримуєте з ними зв’язок?
- Я пам’ятаю всі випуски з кафедри, адже кожний із них є унікальним. Ми радіємо зустрічам і спілкуванню з усіма нашими випускниками та слідкуємо за їхніми успіхами. Підтримуємо особистісні та професійні стосунки з багатьма з них. До речі, щойно пройшла акредитація нашої магістерської програми, під час якої експерти спілкувалися з фокус-групою «Роботодавці». Після представлення кожного із запрошених учасників з’ясувалося, що всі вони випускники нашої кафедри з 1998 по 2020 роки. Це настільки сильно вразило наших колег-експертів, що, напевно, вони додали нам додаткові бонуси. А як зраділи наші колишні студенти, а тепер – наші партнери в освіті – Олег Жиляков, Сергій Ільченко, Ірина Ясницька, Олена Боровська, Ганна Шепелєва, Андрій Митикасов. Можу перелічувати й надалі, адже кожний наш випускник – це особистість! Ми завжди їм раді і гостинно запрошуємо до alma mater.
- В’ячеславе Валентиновичу, а коли Ви розпочали займатися наукою? Ще під час отримання першої освіти?
- На жаль (це я вже зараз розумію) студентські роки пролетіли під іншими гаслами. Науковою діяльністю почав займатися лише в аспірантурі, потім в докторантурі – захистив докторську дисертацію. А от наукою розпочав займатися вже після цього, адже щоб займатися наукою, вже щось треба знати про науку, а для цього необхідно пройти певний шлях, у тому числі по наукових сходинках. Саме там, наверху цих сходинок, і панує наука. Але це моя думка, яка не претендує на абсолютну істинність.
- Чи змінювалися Ваші наукові інтереси? Що на це впливало?
- Якби не це питання, я б і не замислився над цим. А тепер чітко бачу, що мої наукові інтереси логічно і змістовно приростали й розвивалися в єдиному напрямку, але завжди враховували сучасні тенденції економіки, моделювання та ІТ.
- В’ячеславе Валентиновичу, Ви дуже різнобічна людина і маєте цікаві захоплення. Одне з них деякою мірою пов’язано з Вашим професійним життя. Довгий час у Вас на кафедрі стояли шахи і викладачі грали в них у свій вільний час. Хто був ініціатором? Чи продовжується ця традиція?
- Ви згадали про дуже давню традицію нашої кафедри. Відповіді на це запитання можна присвятити окрему історію. Як буде така нагода, можу розповісти багато цікавих і кумедних інсайтів із потойбіччя життя кафедри математичних методів економіки та інформаційних технологій ЗДІА, пов’язаних із шаховими баталіями, які, до речі, збирали чимало вболівальників – і викладачів, і студентів. Але, якщо коротко, шахові «турніри» точилися між трьома кафедральними «гросмейстерами» - це досвідчений і виважений гравець Геннадій Федорович Нікітін, імпульсивний і азартний шахіст Василь Михайлович Порохня і я, тоді ще молодий, але перспективний шахіст. Традиція лишилася, часи змінилися, але упевнений – ми її відродимо згодом, після перемоги!
- Наскільки мені відоме, Ви захоплюєтеся й спортом. Яким саме? З якого часу? Чи лишається це захоплення нині?
- Футбол – моя спортивна віддушина ще з 1997-го року. Щосуботи на футбольному майданчику спортивної зали академії команда викладачів «тренує» молодь, а іноді й навпаки. За цей час я грав і за команду «молоді», і відстоював разом з колегами честь ЗДІА у міжуніверситетських футбольних змаганнях, а зараз граю в аматорський футбол за команду «ветеранів» - ще не старих, але вже трохи сивих.
- А які ще є захоплення? Як Ви проводите свій вільний час?
- У нас родинне захоплення – автотуризм. За останні 15 років ми колесили Україною зі сходу на захід, з півдня на північ, подорожували Європою. А це серйозна попередня підготовка – туризм, логістика та фінанси, тож є чим зайнятися у вільний час. В планах після перемоги здійснити авто-турне по місцях минулих подій. Також захоплююсь гірськими лижами. Я не профі в цьому, мене приваблює саме сімейний відпочинок в Карпатах, коли вся родина збирається в вечорі біля тріскучого багаття й ділиться враженнями від катання лижними трасами.
