Ніхто не знає, які проблеми приготувало нам життя, проте важливо знати, що є людина, яка готова бути з нами поруч у потрібну мить. Такою людиною й є Ірина Вадимівна Марті. Вона постійно допомагає студентам, викладачам, співробітникам і, навіть, вимушеним переселенцям впоратися з непростими ситуаціями та навчитися жити в умовах війни. А зустрітися з психологом дуже просто, потрібно лише зателефонувати за номером (099) 253-78-73, а потім прийти очно чи онлайн на консультацію. У навчальному корпусі № 4 Ірина Марті приймає в кабінеті 235 – щопонеділка, вівторка і четверга. В ІННІ ім. Ю.М. Потебні (навчальний корпус № 9) – щоп’ятниці – кабінет 32а, а в гуртожитку № 6 – щосереди.
— Людина потрапила в непросту ситуацію, що їй робити далі?
— Передусім, важливо, щоб вона сама зрозуміла, що їй потрібна допомога і можна її отримати. Чималу роль в цьому відіграють заступники директорки ІННІ та деканів, а також куратори, студентське самоврядування, які бачать проблеми студента і можуть вчасно порадити звернутися до психолога. Особливо це стосується здобувачів першого курсу. Крім того, інформація про роботу психолога є на сайті університету, в соціальних мережах, оголошення в гуртожитках та корпусах університету.
— Наважитися звернутися до психолога – непросте завдання, особливо, якщо був негативний досвід. Чи бувають випадки, коли людина домовляється про зустріч і навіть приходить, проте увійти не наважується?
— Так, звісно.
— А повертаються потім такі люди?
— Людина все одно приходить, коли має потребу змінити своє життя. Якщо студент не готовий до роботи з психологом або не бачить в цьому сенс, то не потрібно змушувати до цього. Усьому свій час.
— Чимало людей сприймають психолога як людину, якій немає діла до їхніх проблем. Вони вважають, що психолог просто така професія, яка змушує фахівця сидіти і слухати тебе. Як переконати людей, що це не так?
— Якщо людина має хибне уявлення про роботу психолога то переконувати не потрібно. Це може бути невдалий досвід спілкування з психологом у минулому, який не дав результату. Тому, отримавши позитивний досвід роботи з психологом і відчувши зміни на краще, формується інше ставлення.
— Людина приходить до вас, її ніхто не змушував до цього, проте вона сидить і мовчить. Як ви поводитись в такій ситуації? Теж мовчите, поки не заговорить вона?
— Людина сидить і мовчить, тому що не знає, з чого почати, не може сформувати запит, конкретно визначити проблему, тому що сама не розуміє, що з нею коїться, що привело її сюди. Отже, доводиться допомагати їй зрозуміти проблему, щоб потім можна було її вирішити. Це може бути декілька консультацій, або довготривала терапія.
— Які відчуття, коли бачите позитивні результати своєї роботи?
— Завжди у вересні в мене підведення підсумків. Телефонують постійні відвідувачі, питають, коли можна прийти. А потім розповідають, що вони молодці, їхнє життя змінилося на краще! Це результат нашої роботи, їхнє нове знання про себе. Мене це радує, проте не дивує, адже я знаю, що так і має бути.
— Як змінилася робота з тими студентами, які виїхали з України?
— Минуло понад трьох років, як змінилась їхня реальність. Спочатку це відчуття того, що ти один, ти без матері та батька, ти в якомусь хостелі, навколо незнайомі люди, інша реальність, інші виклики. Проте, навіть за кордоном, студенти мали змогу отримати підтримку у вигляді консультацій у зручний для них час. А спілкування наше відбувається за допомогою Телеграм, Вайбер, ZOOM.
— Ви допомагаєте не лише студентам та співробітникам університету. Розкажіть, будь ласка, про роботу з переселенцями.
— З початку війни кардинально змінилося життя людей, які змушені були переїхати. Цим людям потрібно навчитися жити в нових умовах, адекватно сприймати реальність, опановувати себе та підтримувати близьких. Тому важливою частиною роботи в умовах сьогодення є допомога внутрішньо переміщеним особам, які мешкають у гуртожитках ЗНУ. Розпочиналася ця робота дуже не просто – вимушені переселенці не готові були спілкуватися, доводилося йти до них самій, розмовляти в коридорах, кухні, розклеювати для них оголошення. Хотіла, щоб вони знали, куди звернутися за підтримкою. Ця непроста робота принесла результат – сьогодні переселенці вже вільно спілкуються зі мною та радіють, коли бачать.
— А як сприймають вас ваші клієнти? Як подругу? Як мати?
— Коли до мене вперше приходить відвідувач, я завжди кажу йому, що я не тато, не мати, я не подруга, не тітка, не дядько, я не викладач, не ректор, я не чоловік, не брат чи сестра – я провідник і я ліхтарик. Всі відповіді на питання є в тобі, ти просто не знаєш, де їх знайти, а я підсвічую тобі, і ти сам бачиш, як вирішити проблему.
— Як ви ставитесь до онлайн-консультацій і як сприймають їх ваші клієнти?
— Дуже по-різному сприймають. Деякі студенти, незважаючи ні на що, приїдуть до мене. Проте є й ті, хто спокійно консультуються онлайн, їм навіть так легше спілкуватися. Та й ті, що за межами міста, можуть відвідувати лише такі консультації. Стосовно ж мене, то спочатку, коли тільки почалося дистанційне навчання, було дуже складно, бо не відчуваєш людину, постійно потрібно в неї вдивлятися. Проте з часом звикла працювати й так. Зараз нова реальність і потрібно до неї адаптуватися.
— А результати? Вони залежать від того, яким чином відбувається консультація?
— Ні, не залежать. Якщо людина чує, розуміє те, що я говорю, і готова працювати, то вона рухається до успіху незалежно від того, як відбувається консультація.
— Чи були якісь новації у вашій роботі в минулому навчальному році і чи плануєте ви їх розвивати цьогоріч?
— Так, такою новацією стало дослідження стану психологічного здоров’я здобувачів вищої освіти, які навчаються у магістратурі біологічного факультету. Психічне здоров’я є основою для адекватного функціонування людини, її здатність мислити, переживати емоції та взаємодіяти з оточенням. Моніторинг рівня ментального здоров’я студентів з метою його збереження та корегування є важливим для отримання успішної освіти. Тож, вже цього року планую продовжити такі дослідження зі студентами інших факультетів та інституту.
— Щоб ви побажали нашим першокурсникам, які в непростих умовах сьогодення починають навчання?
— Навіть якщо ваше навчання відбувається дистанційно, все одно потрібно якомога більше дізнатися про своїх одногрупників. Знайти можливість зустрічатися на нейтральній території або в університеті. Підключатися до університетського життя. Якщо є можливість – очно, якщо ні – онлайн. Долучатися до студентського самоврядування, адже ти не лише маєш отримати знання, а й навчитися адаптуватися в соціумі та комунікувати.
